Буває, пекучий біль Душі
з'являється уві сні.
Бачу рідних,
чую, як мама будить вранці,
та приказує,
ох, ох, якби дома,
ноги у просі,
спав би й досі.
Дуже сумувала за своєю Сумщиною.
Бувало прийду, та жаліюся на життя,
а вона каже, доню, та хіба ж то горе,
горе, коли війна.
Тепер я знаю, що таке війна,
батьки померли перед самою війною,
хоч не бачили цього страхіття,
однак вдруге війни все одно б не пережили .
Першою пішла мама,
а батько за нею, бо дуже сумував,
казав, хіба це жизня без коханої дружини.
Їхнє покоління дуже цінувало відносини,
такого кохання , як у моїх батьків,
мені більше не судилося спостерігати.
Життя - це вершина,
на котру здерся і більше
не спускаєшся донизу,
а розправивши крила летиш увись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732499
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2017
автор: Svitlana_Belyakova