Так не можна. Побити душу.
Розіпнути її і цвяхи
Вивертати. Кого примушу
Кров прибрати? Хіба що птахів.
Так не треба!Кричати можна.
І благати. Та все даремно.
Розіпнути ж бо може кожен,
І залишити. В нічку темну
Я блукала по небу вкотре.
Усі зорі я поштовхала
На долівку. Як той непотріб
Потоптали. А я кидала
Їх на місце. Маленькі зорі
Навпаки облетять і ляжуть
В дірочки,що у небі. Угорі
Про кохання моє розкажуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2017
автор: Відочка Вансель