Упав, як у сні, розпанахані груди,
В грязі й павутинні поруччя й стрічки.
У муках лежать… розірвали паскуди,
Висять у пилюці, як докір кишки.
Повисли, як коси обірвані троси,
Щоденно і нощно… вже зо троє літ.
По східцях кияни стрибають, як кози,
Спортівного мєра клянуть почім світ.
Обличчя столиці, це ж вхід до вокзалу,
Хіба ж тут можливо стрічати гостей?
Столиця обрала не свого… а Халу,
Тож гірко сьогодні жалкує про те.
Всю владу схопили у лапи вандали,
Грабують і нищать, складають бабло.
Нігде не поділись гієни й шакали,
Звили попереднічкі… тепло кубло.
В корупції с.ки від ніг до макушки,
Проклятий чужинцю аби ти схолов.
Як воші в кожусі мєнти і тітушки,
Як тряпка червона на тлі забудов.
Тріщать ескалатори, банки і МАФи,
Бандити смакують і п’ють чисту кров.
Для тих в кого інші у пашпорті графи,
Така вона браття в чужинця любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732196
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2017
автор: Дідо Миколай