Вітер віє-повіває,
Хмари всякі навіває.
Ось уже і задощило,
щоб у полі все вродило.
Вітер віє-повіває,
Хмари купчасті збирає,
щоб не так було спекотно,
з прохолодою – куроротно.
Вітер віє-повіває,
З Півдня спеку наганяє.
А Північний як подує, –
то недобре щось віщує.
Бо Північний – завше Холод
і Мороз, і Страшний Голод.
А іще – Війну приносить,
Донбас прагне заморозить.
Завжди був такий – Північний,
як згадати історично.
З його Хмар лиш град спадає
і живе все добиває.
Український Вітер віє
і тоді усе вціліє:
і Європа, і Вкраїна –
європейська вся родина!
Мирний Вітер нині віє –
нехай ворог заніміє.
Дме Свободу, Рівність, Братство,
повіває всім Багатство.
Вітер віє-повіває,
Чорну хмару розганяє,
Щоб світило людям Сонце
у сільське й міське віконце.
З України повій, вітре,
освіжи дурні "макітри"
і на Півночі, й на Сході,
як те мовиться в народі.
Вій крізь Альпи і Карпати -
перешкодні різні грати,
щоб на Заході й за морем,
турбувались Людським горем?
Вій же, Вітре, з України,
навівай Добро щоднини.
щоб врожаїлось на полі,
щоб щасливі були Долі ...!...
Писано 28 квітня 2017 р. 04.20. м. Київ. Додано й оновлено 06 травня 2017 р. о 16:50. с. Заклимок на Сумщині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732097
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.05.2017
автор: Зореслав Благомирів