Колись і він настане
день на Землі останній,
Сонцю світити обридне
в думці післяобідній.
І що я скажу наостанок,
як зоряна баня постане?
Нічого я вже не встигну
і ти прийдеш дуже пізно.
О, як мені всього замало!
Остання година настала.
Слабкість свою відчуваю,
що недолюбила каюсь.
Ось гине останнє світло,
від Місяця не відбите,
остання помилка в рахунку,
печатка твого поцілунку.
______________________
Це вільний переклад мого віршику, написаного ще під час навчання в школі. Ось мій оригінал:
Когда-нибудь он настанет
День самый последний,
И солнце светить устанет
В дымке послеобедней,
И разразится вечер
Зарею своею алой
И будут в памяти встречи,
Как мне всего мало!
И что я скажу напоследок,
Когда загорятся звезды?
Ничего я уже не успею,
И ты придешь слишком поздно.
Потух закат. Последняя ошибка
Давно уже затеряна в счетах.
Тень поцелуя и моя улыбка:
Мечта и страх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2017
автор: Олена Акіко