Запечатую в серці свої всі "недо..."
Що кому і до того, як матись маю?
Вантажі всіх гризот поза мя й спереду.
Пхаю віз догори... "Знай си міру!" - Знаю...
Певно, знаю. А може... яка різниця?
Йду. Стежина моя ще ся не урвала.
Кроки тихі. Я вірна її служниця.
І не зраджу - не зрадників нині мало.
Мушу бути... Бо хто ж ми мене замінить,
на шляху, що сама собі малювала?..
Не сахайся ж бо, дівче, захланних тіней -
їх ніколи між світла не бракувало.
Та іди і не бійся... Й не смій - не падай,
підставляє он Янгол своє рамено.
Обіприся, бо вірна то є розрада.
Не страшися, що сонце за край - черлено...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731833
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.05.2017
автор: Адель Станіславська