Чоло її у ранній сивині,
Під очі – зморшки, мов печать недолі:
Синок її загинув у війні,
Прибув недавно мертвий він додому.
Єдиний був він у матусі син,
Може, тому й душі у нім не чула,
Любов ця добавляла їй краси.
Чому ж її молитви не почули
Ні вороги, ні Божі небеса?
Чому ж на вік, ще юний, не зважали?
І капає з очей її сльоза,
Адже його, живого, вона ждала.
Тікають дні, біжить життя удаль,
Та біль матусі й трохи не вщухає,
Душа її і молиться, й рида…
Криниця горя в ній не висихає.
Свій день вона з молитви почина:
«Нехай усі здорові будуть діти.
Ніде й ніколи не гримить війна
Й не плачуть матері за дітьми в світі…»
16.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731747
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 03.05.2017
автор: Ганна Верес