(Кілька строф, на які мене надихнув вірш Наталки Білоцерківець).
Ми помрем не в Парижі.
Це не так уже й сумно. Та все ж...
Наші душі вже рвуться із хижі
До висот найгарнішої з веж.
Ми помрем не у місті поезій
І таких милозвучних зізнань!..
Де тверезі стають не тверезі
Від парфумів, краси і кохань!..
А проте, ми не знаєм конкретики.
І що станеться, де догориш...
Може, досить цієї патетики?
Може, ми – це і є той Париж...
© А. Тофан
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731714
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2017
автор: Андрій Тофан