А небо сум в очах ховало,
Мов чоловік, що овдовів.
Тугою, наче покривалом,
Сповило сад, який розцвів.
Пустило тінь у вікна дому,
Торкнулось коренем душі.
Не крапку виставило кому –
Пролило з хмар-очей дощі.
Траві лишило вільгість, брості.
Шосе помило, тротуар.
І сум з єства його у простір
Злетів, мов з уст ворони «кар!»
Обличчя свіжості набрало.
В очах заграв блаватний блиск.
Пташа «ля-соль» нарешті взяло,
Крилом торкнувши сонця диск.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731696
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.05.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)