Було це в травні сорок п'ятого,
Вірніше восьме то було.
Вернувся тато мій підтятий,
Пришкандибав в рідне село.
Не по дорозі, манівцями
Своєї хати діставався.
Стидавсь людей, стидався мами.
Що без ноги на вік остався.
Війни буремне лихоліття
Йому дісталося сповна.
Кипів Дніпро в крові й жахітті,
І все тягнув його до дна.
А далі степом України
На Яси й славний Кишинів.
Пройшов цим шляхом до руминів
Там і прийняв останній бій...
Летять літа, їх не спинити,
Вже двадцять років він не знами.
У бій пішли вже наші діти,
На герць смертельний із "братами"
І хай це буде святотатство,
Та він щасливий, що не бачить
Чим закінчилось наше "братство"
Від кого знову Україна плачить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.05.2017
автор: Totoha