Я так втомився від зими,
Що поселилася в мені,
Заполонила серце, душу,
І трясе мов осінню грушу.
То падають донизу дні
Із гаслами: «Ми є одні!»
Не гріє мене давно Весна,
Бо я один і вона одна.
Від нас пішов наш спільний сміх –
Він у холоди давно утік,
І у одинокості сердець
Кричить: «Все, тобі є капець!»
А таких тисячі як ми,
В полоні що скиглять у Зими.
Пора вже кинуть у круговерть
Слова веселі: «Іди вже геть!»
От-от заквітне вже бузок,
А я все стогну: «Я – еківок!»
Пора вже внутрішньо горіти
І не себе, інших гріти,
Бо чую: «Можеш! То радій,
Що Весна прийде і ти – живий!»
Чекання є потужна сила!
Надія вже оповила?
Так! Чеканням оповила!
18.04.2017 К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731117
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 29.04.2017
автор: Левчишин Віктор