Храму св. Ірини-Інгігерди стародавнього Києва,
стертому з лиця землі, присвячується
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У церкві святої Ірини.
Життя, наче птахи розкрилена мить,
Просвітлено з темряви плине.
І дух воскресає, і свічка горить
У церкві святої Ірини.
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730762
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.04.2017
автор: Сіроманка