тут, наші сонечка,
іскрами, краплями,
кольоровими грамами,
гамами,
навколоромантичними,
навкоподібними наукомелодрамами
дайте нам мі:
мірами, лірами –
літрами золота й п'яного світла,
зорями, що ними
нехтували й кидали нам вечори –
поглянь, як чудово
чи весна, чи ця книга буття розквітла:
хоч зі мною, хоч з вітром,
хоч з власними демонами говори.
кажеш: [i]мені то все непершеджерелово[/i]
я регочу, кажу:
вірами, вітрами, розмовами
так легко ми звіювали пусті слова!
душа, кажуть, завжди: одвіку довіку жива
та як же нелегко їх знов
скласти в неділю зрання:
скласти, мов з карт наш храм,
пісню кохання!
як ото й люди з хворими шлунками
звинувачують господа бога в блюзнірстві!
приходили ночі, і йшли з подарунками –
цілий день тоді небо стогне слабе.
вітри повіювали холодом: гай, ми з тобою повії.
блискавко, а невже ми не маємо
ні минулого, ні майбутнього, ні віри, ні мрії
ба навіть і самих себе:
ластівко, що се?
чи прокляття, що вічність замінило нам на лихоліття?
я віддала тобі всю свою незаплямовану совість,
ти мені – всю свою радість
і божевільні страхіття,
як-от: [i]крім того, я стала
– не саломадра: крім того,
я спала – не саломадра,
пхи, пха, не напха,
не пхайся, не напихайся,
не напихайся на ніч
пташками копченого виробництва[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2017
автор: sondag