Мене часто запитують, чому я вийшов читати вірші на вулицю? Це питання для мене є буденним і нецікавим. Цікавіше те, чого вона мене навчила, чого навчає і далі. Чого ж може навчити Вулиця, яка в кожному місті змінюється в залежності від настрою, як примхлива пані або львівська погода? Хоча напевно прийдеться відповідати на всі «?».
У кожного автора буває період, коли його власний куточок стає надто тісним і нецікавим. Тут і я не виключення. Потрібно розширювати горизонти власного світу.
[quote]Прямуй в невідомість,
Лови вітер в полі.
Твій шлях – дорога
Від пекла до волі.[/quote]
Колись мій світ розширив Автостоп і затяжна мандрівка, довжиною в життя. Піднявши на трасі великий палець вгору, я боровся зі своїми особистими рамками та стереотипами, які колись так вміло на мене начепило суспільство, а я й не помітив.
[quote]Великий палець догори –
Дорога стелиться знов в нікуди.[/quote]
От і я згадую, як вперше прийшла ідея підняти «великий палець» вуличної поезії. Якось дуже давно, в 2015, в Івано-Франківську, Олександру Ткачинському прийшла ідея зробити промоцію книги на вулиці, під книгарнею, де за годину мав відбутися захід – презентація альманаху Вуличної Поезії. Де, до речі, немає жодного мого вірша, але завдяки хорошим людям мене занесло тоді в декілька міст. Напевно тут було б доречно передати їм привіт!
Сам Олександр Ткачинський із своїм другом Костянтином Козловим на той час вже експериментували з читанням своїх віршів на вулицях Києва. Між іншим, і в рамках Форуму видавців у Львові проводилися читання Віршів на вулиці. На жаль, тоді в Франківську я так і не почитав, але це був виклик. Виклик самому собі.
Перше читання на вулиці було боротьбою із самим собою. Своєрідний протест і ще один засіб просування своєї творчості. Руйнація ярликів, які сам придумав.
Як автор я ставив собі питання: як люди сприймуть мої тексти?
Я люблю те, чим займаюся, і зовсім не хотілося потрапити в психіатричну лікарню в Франківську. Посміхнувся сам собі і почав читати.
[quote]Я всміхнувся
І сказав:
«Це залежність, наркота...
І сильнішої нема»
Лиш кохання
Так вбиває.
Кульпар, друже,
Вже чекає.[/quote]
Дуже часто мене слухали люди, які ніколи не читали поезію і вважали її нудною і нецікавою. Мені було цікаво, а що ж саме змусило зупинитися того подорожнього, який ще хвилину тому так завзято кудись поспішав.
[quote]Хтось спиниться й скаже:
«Малий зварював.
Для кого сьогодні
Він вірші читав?»
Хіба не для тебе?
Хіба не тобі?
Скажи чи потрібні
Поети старі?[/quote]
Вулична Поезія для мене стала тестом на людяність. Оскільки я не тільки автор, що пише ліричні тексти, а ще й соціальні. Про це зрештою і говорить моя перша поетична збірка «СоціоПат». Тому було особливо цікаво дивитися, як сприймають поезію різні верстви населення і робити свій певний соціологічний зріз.
Взагалі, я дуже люблю, коли мене слухають діти. Вони – чудові слухачі, які часто не розуміють, про що йдеться в тексті, але якимось дивним чином вловлюють емоції.
Підлітки дивляться на читання, як на гру. Це своєрідна забава для них.
[quote]Раз. Два. Три. Чотири. П’ять – Я їду шукати.
Кожен день ми граєм в хованки. Дозволь запитати:
«Де сховалася любов, де її знайти?».
Втрачене шукаю знов. Мушу віднайти:
«Може гра таки для двох?!» Три. Чотири. П’ять.
Я знайшов тебе, знайшов. Спогади не сплять.[/quote]
Коли ж заходить мова про кохання, вони уважно слухають, неначе завтра здаватимуть іспит. Хоча, можливо, певні з них вже давно отримали перші оцінки в Щоденник Життя. Напевно, це і є той період, коли вже інтимна лірика стає для них більш актуальною і саме у віршах вони можуть почути інформацію, яка їх цікавила, але вони здебільшого не можуть її запитати в батьків.
[quote]Під теплою ковдрою
Пограємо в хованки,
Ти хочеш, щоб я пошукав?![/quote]
Вулиця стала для мене майданчиком для пошуку свого слухача, а в подальшому і читача. Люди на вулиці щедро кидали кошти, на які я, чесно зізнаюся, в певний період у своєму житті і жив. Мріявши про своє, як мрієте і ви. Хіба ж є ті, хто не мріє?
[quote]Кожен із нас про щось мріє.
Навіть повія Марія
Має велику мрію,
Яка нас всіх зігріє.[/quote]
Якщо вам цікаво, як можна створити чудовий настрій вуличному писаці, ось декілька рецептів маленьких спогадів.
Кава на вулиці смакує по-особливому, особливо коли тобі її купують милі дівчатка, підсолоджуючи її обіймами і фразою, що довго мерз.
Або згадується, як на Миколая мене напоїли гарячим чаєм та нагодували цукерками і мандаринками.
Багато говорю про жінок. А про що ще говорити поету? Хоча і хлопці вміють здивувати. Саме компанія хлопців на вулиці Вірменській (зовсім недалеко від мого місця читання) в теплій затишній квартирі мене напоїла чаєм та нагодували піцою.
Назбиралося доволі багато цікавих розмови про життя. Є в цьому світі речі, які не мають ціни. Такими безцінними для мене є ваші емоції, якими б вони не були. Від позитивних до негативних.
Звісно потрібно згадати і про негативні моменти, але, напевно, завдяки їм і пишуться соціальні тексти.
Часто наштовхуюся на п’яниць, які кудись ідуть у своїх справах і ніяк не можуть мене обійти.
[quote]Він йшов, як всі
Та не для всіх мої слова.[/quote]
Дехто починає матюкатися. Інші, більш притомні, згадують Шевченка і цитують всім відомі шкільні вірші.
[quote]Хтось з Homo sapiens
Утратив сенс життя –
Не обійтись
Без матюка.
[/quote]
Кожному із нас потрібно від життя своє. Мені ж попрошу залишити вулицю і той шалений потік людей, в якому є ті, хто здатний слухати серцем. Ділитися останнім і тоді по-справжньому я буду жити і вірити, що в нашої країни є майбутнє. Бо з такими людьми, як ви, можна жити і розвиватися. Для вас і задля вас. Разом і до кінця. Просто світіть в куточку, де ви є!
[quote]Мій вихід
Моя сцена – вулиця.
Хліб – слова
Я колекціоную ваші посмішки,
Інколи – серцебиття.
Мій п’єдестал тротуар –
На ньому і стою.
Хтось вигукнув: «Піариться!»
Я ж просто так люблю.
Можливо зловить мене світ,
Хоч був Сковорода,
Антонича згадати б тут –
Язичницька пора.
Зелене Євангелія
І перстні три на руку.
Я вуличну поезію
Даю вам у науку.
І сію жито з букв і рез,
Азь відаю добро.
Мій Бог – старий і дивний дід,
Чур Пек йому на зло.
І було спершу слово це
Чи буква, може звук.
Заримував може й не я –
Це був великий cтук.[/quote]
07.03.17
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2017
автор: Kukhta Bohdan