Я стою на життєвій зупинці,
І не видно маршруток попутних-
Лиш снують по безлюднім гостинці
Вантажівки просолених буднів.
Приховали натягнуті тенти
Замасковані відчай та страх,
Сподівань помережане плетиво
На надії семи вітрах.
Та здаватись собі не дозволю,
Бо я знаю, що там, в далині,
За розлукою й стишеним болем,
Ти всміхаєшся ніжно мені!
© Володимир Присяжнюк
10.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730022
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2017
автор: Володимир Присяжнюк