Була чудесна пора року.Усе навколо буянило й цвіло!
З колясками ішли матусі, гойдаючи своїх малят.
Були весілля і забави, раділо місто ще живе!
Але вночі,в проклятую хвилину реактор вибухнув.!
Невже?Що сталося?
Тоді не знали люди,що більш не вернуться сюди!
А радіація жалить невидимо,підступно вбиває усіх.
Солдати йшли на вірну смерть, не бачивши
злого ворога!
Усі,усі збирайте речі! На Київ їдьте з Прип'яті!
Це тимчасово,тимчасово казали всім у ці часи!
І місто швидко опустіло, не гомоніло, не раділо,
а лиш диміло і диміло, лише солдати
полишались очищувати залишки біди!
Вертаючись з пекельного завдання
вони вкривались плямами страшними.
Хто втратив зір,кому згоріли руки,
усі вони героями зостались,хоча в цементі на віки!
2017 настав, часи змінилися давно.
Та не на краще, а на гірше,
в нас появилося АТО.
Москаль той наглий і гнітючий на нашу землю лізе знов.
А в Прип'яті живуть ще люди,що залишилися тоді.
І не злякалися покинуть страшний і мертвий, але рідний край.
Та ,Українці пам'ятаймо, вже тридцять літ минуло швидких ,
що так змінили увесь світ
І пам'ятаймо тих героїв,що там погинули на віки,що захистили нас від
смерті, яка невидима була і в свої руки забрала усіх героїв
,що тоді загинули у Прип'яті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729829
Рубрика: Поема
дата надходження 21.04.2017
автор: Лілія Левицька