Кінець світу в неї траплявся мало не щомісяця.
Зіпсований настрій перетворюється у новий антициклон.
Заплутані стосунки і її волосся, як результат політики,
де "за" і "проти" до нудоти народжують закон,
тому,
ти її пізнаєш із кольору туману та байдужості людей.
Ти її відчуєш із смаком лимону, що втомкмачили у сіль.
Ти її запам*ятаєш із запахом позавчорашніх орхідей.
Ти її загубиш із несприйняттям теперішніх подій.
Від так електрика її погляду, мов блискавиці в небо.
Самотній вітер стишує свист і засинає в очах назавжди.
Здається, на світанку, у її рудому волоссі є ефект плацебо.
Остання стадія самозберігання до наступної весни.
Між нездійсненими мріями та гірким шоколадом.
У вигинах між оральними та вагінальними ідеями тіл.
Зображені між солодким дощем й колючим простирадлом.
У межах кордонів сюрреалістичних й потойбічних світів
де,
кожен третій віддає своє друге ребро за її дотик.
Кожен другий тамує подих щоб слухати у тиші її спів.
Кожен четвертий хоче заснути, й забути її легкість кроків.
Кожен п*ятий ламає собі руки у пристрасті диких відчуттів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2017
автор: Микола Соловей