Живемо в третьому тисячолітті,
наскільки велике значення
нашого Життя на Землі.
Вчимося боротися за виживання,
але не зважаючи ні на що,
жінки знаходять сили
посміхатися цьому Світу.
Непогасне Світло лампадочок
жіночих сердець.
Надто багато чоловічих якостей
ми - жінки зараз напрацювали,
намагаючись протистояти обставинам
і тяготам Життя.
Здається, усього Життя не вистачить,
щоб навчитися образи прощати.
Нікчемний результат
минулих зусиль Душі,
та і минуле ворушити не поспішай.
Коли жінка, як місяць
сяє відбитим Світлом чоловіка,
ось тоді тільки вони дві половини.
Почуття один одного треба поважати,
чоловік помираючи встиг сказати, що йому
було легко зі мною жити.
З Долею не посперечаєшся,
вона рідко запитує,
чого хоче людина,
вона не даремно зветься Долею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729429
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.04.2017
автор: Svitlana_Belyakova