Що ж це ти, зимо, нако́їла?
Люди тебе провели
Дружно на потяг до колії,
Дари в дорогу дали.
Весноньку щиро усмішками
Стріли до личка лицем –
Задріботіла та ніжками,
Взялась до праці мигцем:
Землю наситила водами,
Витягла цвіт з цибулин,
Нагородила клейнодами
Сонце і вітер з долин.
Вітер калюжі висушував,
Промінь, неначе хом'як
Холод з довкілля викушував,
Як з плоду м’якуш черв’як.
Часу ні трохи не ґавили.
Квіти розкрились в саду.
Трави долоньки наставили
Вгору, де сонячний дух.
Ти ж так підступно підкралася,
Наче вода до чобіт.
Інеєм травка узялася,
Впало пелюстя із віт.
В хату, де люди, проникнула,
Стужею вкрила свій путь.
Кожна клітиночка крикнула:
- Зимонько, катом не будь!
Саду не шкодь і городику,
Бурну діяльність згорни.
Дай зав’язатися плодику,
Весну верни нам. Верни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729383
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.04.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)