На Сході навіть у Великдень тиші не було.
Невже в душі святого нічогісінько немає?
Чи мало ще небесних сотень в землю полягло? —
Смерть у цупкі обійми убієнних знов приймає.
Не зможуть на могили рідних тисячі прийти —
Розбиті цвинтарі у селах майже опустілих.
Не хочуть можновладці мудрості в собі знайти:
Єдиний вихід — зупинити звірів скаженілих.
Так, не людей, а звірів, що чекали влучний час
Й заради фікс-ідей розшматували Україну,
І брешуть підло всім, що хочуть врятувати нас,
Вбиваючи, калічачи, лишаючи руїну.
Від чого рятувати? На своїй живем землі,
Уміємо і працювати, і пісень співати.
Від того, що у путінськім придумали Кремлі
Так боляче й на гавкіт їхній, чесно, нам плювати.
На Сході навіть у Великдень тиші не було...
Поранених й скалічених вивозили в шпиталі.
І дзвони гірко плакали за вбитими й пекло
В серцях. Й Завіту вічні сльозоточили скрижалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729363
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2017
автор: Радченко