Вели Його. І небо впало ниць,
Навколішках благало не вмирати,
Та в глибині розширених зіниць
Чорніло неминуче слово «страта».
Услід летіло хиже вороння,
Вгинався хрест, пручався сполотніло.
А Він ішов уперто, навмання,
Лиш прожилка над скронею тремтіла.
Вели Його. Під крики «Розіпни».
Земля у стигмах цілувала п’яти.
Нашіптував: «Не відають вини…
Прости за все… Не треба їх карати…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728884
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2017
автор: Оксана Дністран