Село на взгірку, а в долині
Струмить ріка, немов у сні.
У нашій тихій Україні
Такі річки не в дивині.
Над нею небо синє-синє,
І сині води вдаль пливуть
І люди тихі, не спесиві
У селах вздовж ріки живуть.
І так здається, що усюди
Лиш тиха Божа благодать,
Що й щастя є...Та вражі люди
Вже знову прагнуть це віднять.
Отак нічому й не навчились
В своїх лихих учителів,
Брехнею, мов щитом укрились
І точать кров з своїх братів.
А фюрери ж і бонапарти
Хіба не з того зачали?
Та де тепер? Чого і варті –
В людських прокльонах і згнили.
Наука є, немає хисту
Її утямить до путя.
Так і живуть з лихого змісту
Ще й страчують чужі життя.
А річка тихо й плавно лине,
Світанки зоріють ясні.
І будуть ще на Україні
І сміх, і радість, і пісні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728701
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.04.2017
автор: Уляна Стринжа