А осінь йде, немов у високості,
І вітер листя втомлено зриває...
Життя - як міст від злагоди до злості,
У тих, хто в марні мрії поринає.
А час летить... Його не зрозуміти.
Реальністю стають старі думки,
У мрії поринають знову діти,
Тече вода повз віри береги.
Поете! Хто іще візьме й повірить,
Що завтра буде після спеки сніг?
Юрба тебе клене, юрба на тебе звірить,
Ти ж віриш - віра проти всіх.
Я інкрустую осінь в тиху ніч
І намалюю там картини літа...
І сотні тисяч втомлених облич
Шукатимуть у фресці краплю світа...
Отої віри - хоч би на грамок,
Надії і краси - душа в них хвора.
"Поете, проведи через місток,
Піддай жалю у тихий звук мінора..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728648
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.04.2017
автор: Роман Новосад