Чомусь у нас завжди
винуваті зірки...
Але наші серця не сліпі,
душі також не сплячі.
Осінь чекає літо,
обвінчана з дощем,
завжди ходить поруч.
Зима поступається
весняній красі,
її зоряній росі.
Дні один на один схожі,
пролітають, вітерцем гнані.
Любо, коли надходить вечір,
як та пані.
Сонце опускається велике,
червоне, гарнюнє.
Річка блищить,
наче дзеркало...
Туман припав до Землі,
наліг на пагорби
та місцини,
заснути прагне з ними.
І мої очі, ніби загоряються
від такої краси...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728589
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2017
автор: Svitlana_Belyakova