Ти ким дароване, віконце?
Дивлюся на природу й світ –
я на горі і миле Сонце
глядить на мене стільки літ...
Дахи так сяють в зиму білу,
сторіночки життя чиїсь,
або голівки посивілі,
тінь може тих, що звились ввись...
Весна, що не відвернеш погляд:
тюльпан, нарцис і гіацинт,
Черешня, персик, груша поряд –
Духмяний зве нас лабіринт.
Синиці скачуть по суниці,
червоні ягоди – до нас...
Колосся гнеться у пшениці,
вже яблука дарує спас.
Як плачуть вікна в жовту осінь –
мазки бурштинові пливуть...
Ще груші пізні виснуть й досі
і виноград птахи скубуть.
Вже й нічка – Місяць засвітився,
пасе красивий Оріон...
В кінці кінців і я змирився –
мене забрав з собою сон...
11.02.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728454
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.04.2017
автор: Променистий менестрель