Є у долі стежки протоптані,
Я ж іду по твоїх слідах,
Та в житті від крутих зигзагів
Мимоволі зриває дах.
Я пройду повз хороми й хостели,
Кину погляд в холодну даль,
Серед них буду лише гостею,
Й не відчую як пахне мигдаль.
Можна жить у метро безлюдному,
Й не зазнати самотності тиск,
Та не можна лиш, зуби зціпивши,
Стерти радощів й сонця блиск.
Можна зняти "люкс" номер в готелі,
Щоб відчути весь смак життя,
Та чи варто заради комфорту
В глухий кут заганять почуття.
Є у долі стежки протоптані,
Знайду ту, що веде в наш дім.
Вдома кожен святий і мученик,
Й мить живе на обличчі однім.
Розподілені стежки мітками,
Я шукаю твою лишень.
А життя наше з щастя зіткане,
Бо кохання попало в мішень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2017
автор: Світлана Воскресенська