Я ненароком спробую стати гіршим, ніж є,
Не знаючи, що вже зробив це.
Видавлюю слова з морфем мов вбивця,
щоб не здатись лінивцем для своєї пихатої втіхи.
Здається, що я зачинений тут зачинатель тривоги в чужому ярмі,
не моєму, немов у тюрмі, де розум і правда мої єдині доспіхи.
Ця ноша постійно дає знати про себе,
а потім сміється мені прямо в лице - й через це маю я плекати надію
й довіритись часу, якого треба чигати як злодій останній?
Навіщо писати, якщо чиститься пам'ять?
Чи варто учити напам'ять?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728038
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.04.2017
автор: Андрій Безсовісний