Віддай мені душу, загорни у блискучий папір.
Я скарбами тобі безкорисно її віддавала.
Та без сенсу, як бачиш, кривава у зрадах, повір,
Не для того я знову даремно в надіях латала.
Ще віддай мені крила і синю небесну блакить.
Твоє небе, що чорне, повільно безкрилу задушить.
І штормами у бурях, голосячи просяться жить.
Ти їх завжди любив, вони вміло буквально все рушать.
Поверни мені мрії, смарагди моєї душі,
Чи вірніше все те, що від неї шматками лишилось.
Я зшиваю сльозами минуле, терпкі спориші
Хоч зчорнілі недавно, але спраглі коханням, змирились...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728013
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2017
автор: Квітка))