Літа свої сіяла в полі,
Щоб був холодок від тополі,
Щоб сонечко не припікало,
Й стелилася б доля квітками.
Літа свої сіяла в лузі
Хотілося вірить подрузі,
Та віра об зраду розбилась,
А роки ледь не розгубились.
Літа свої сіяла ранком –
Боялася стати підранком.
Ой доле, не рань мені душу,
Із нелюбом жити не змушуй.
Літа свої сіяла й долю,
В любові жила щоб на волі.
Літа вже зійшли – не барились,
А доля чомусь… запізнилась. 2.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728003
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.04.2017
автор: Ганна Верес