Мені б трохи простору. Стомлюють, сковують дотики.
І так щоб без пальців – думками навиворіт. Хто такі
З тобою ми? Зваблені веснами і заримовані.
І тягнемось, тягнемось – тонемо /зв’язані/ в повені
Своїх почуттів. До землі – кілька снів передихати,
Слова /мовчки/ передивитись. Мені би, щоб тихо так:
Почути, як погляди віями шкіри торкаються,
Та глибоко хвилі любові у душі вростаються.
Мені би на мить поза рамки й безглузді обмеження,
Де падають ниць непідкорені досі нам вежі. Я
Більше не хочу нічого, крім поза сезонами,
Містами, світами, дзвінками /у ніч/ телефонними
Єдиного шансу – з тобою на вічність спинитися.
Не снитися – ранком квітневим, без фальші, здійснитися
В найменших дрібницях, продовжитись датами, цифрами,
І те, що для нас, заховати від інших за титрами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727903
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.04.2017
автор: Олена Вишневська