Дощить надворі, чи в душі – не розумію…
Я знаю, хто цей смуток знов мені навіяв!
Навіщо я йому відкрила знову двері?
Хай краще б залишався віршем на папері…
Весна п’янка мене дурманом напоїла,
Надія в серці знову сонцем зазоріла,
Та раптом звинувачення, неначе злива,
Мене просякли наскрізь злісним негативом…
Тепер між нами знову мури мармурові,
Знайду собі розраду в поетичнім слові,
Я вмію швидко забувати і прощати,
І свою душу від образи очищати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727882
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2017
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО