А я стою, любуюсь рідним полем,
Гойдає вітер спілі колоски.
Цілуй мене, цілуй, моя любове,
Мене в обійми свої загорни.
Нестримний вітер так розбурхує волосся,
Жита розлогі ген за небокрай.
Кохай мене так палко в спілому колоссі,
Єство цілунками своїми засівай.
Пшениця хилиться додолу у знемозі,
А вітер хвилі ланом підійма.
Про що напишеш ти в своєму епілозі?
Чи це кохання було не дарма?
Тримай мене, тримай в своїх обіймах,
Цілунки щедро ти мені даруй.
І сонце хай і вітер шаленіють,
А ти в колоссі все-таки цілуй.
© Тетяна Гриндула, 28 березня 2017 р. (23 год. 46 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2017
автор: Гриндула Тетяна