У траві на березі ставка,
Де ростуть вербички кучеряві,
Я підслухав ненавмисне як
Дівчинонька молода співала.
Про серденько, що Його коха,
Вигляда з далекої дороги
Любого такого козака
Та про Його очі волошкові.
Спокій втратила вона ж бо через них,
Поселили їй журбу у душу,
Як просила двійко бистрих крил
У садочку в білої голубки.
Щоб полинути до милого свого,
Заспокоїтись, побачивши живого,
І ворожий загасить вогонь
Та від куль закрить Його собою.
Що їй птаха говорила та:
-Не журися, дівчинонько мила,
Більше сліз гірких не проливай,
Він повернеться, чекати треба й вірить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727609
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.04.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський