Ти називаєш мене коханою,
Ніжною мавкою, чемною панною,
Ранньою осінню, теплою ве'сною,
Ясним промінням, зорею небесною.
Руки зігрієш теплом на морозі,
Втому розвієш в степу при дорозі.
Вранці привітно подивишся в очі,
Ввечері слухати будеш до ночі.
Сум рознесеш мій вітрами над хмарами,
Радість навієш, й окутаєш чарами.
Всі неприступні фортеці зруйнуєш,
З щастя мости до схід сонця збудуєш.
Бачиш в мені ти й осінню зажуру,
Частіше - стриману, зрідка - похмуру.
Голос впізнаєш, що з піснею злився,
І блиск очей, що крізь смуток пробився.
Я ж не весна,не таємна розмова,
Не рясна злива,не зірка ранкова.
Жінка я, мати, а також дружина,
Любляча й вірна твоя половина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2017
автор: Світлана Воскресенська