Не пиши те, що бачиш, не треба.
Про їдку, різку правду забудь.
Офарбуй у рожеве це пекло
І ступай на зазначену путь.
Розкажи про пейзаж, мальовничість,
Як спокійно ростуть спориші,
Крайову занотуй предковічність,
А за дійсність забудь, не пиши.
Як я можу спокійно казати
Про це небо, що все у вогні
Захлиналось, вбиралось у шати
Сльозних хмар, преклонившись війні?
Як я можу писати про землю,
Що в кривавих купалось морях,
Стала цвинтарем розпачу, болю
І пекельний проходила шлях?
Де ж взять сил, щоб любов проявити
З ніжним серцем і щоб без жалю.
Величаво, без сліз заявити:
"Моя земля, я тебе люблю!"
Краю мій, незнищенний, незламний,
Хоч страдалий за гордість не раз.
Темна ніч, мов танок різнобарвний,
Кожна зоря - то цінний алмаз.
Хоч страждаєш,але без скорботи,
Не вмре істина на цій землі.
Твої люди завжди у роботі,
Нагорода за це- мозолі.
Де ж знайти до спасіння інструкцію?
Мед з полів твоїх тепер як ртуть.
Я б здійснила таку революцію,
Щоби гідність тобі повернуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727345
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 05.04.2017
автор: Iзгой Фракцiй