Сміх — ілюзія. Нагла брехня!
Знаю точно я
Сміх — ілюзія. Нагла брехня!
Знаю точно я
Сміх — ілюзія. Нагла брехня!
Торочив клоун, не затихав.
Посивіле волосся і блідість чола.
На царя насмішеньок напала хандра.
Відколи він заглянув у вічі тій правді,
Відколи упіймав він доленьку на зраді.
Сенс життя в менуетах, казали міледі.
Сенс життя — то умерти від злого дуплету.
На краю твого сміху стражденного — рай.
І ти будеш щасливим, як же не страждай.
Як сміх зріднивсь зі страхом —
Одному біль, а іншому щастя...
Для клоуна світ став жахом
І це його останнє причастя.
На прийомах-балах розсмішив увесь світ
На прийомах-балах та й засяяв, мов софіт.
Та прийшла з незагір, біда і не одна
Повбивали дружину і рідне дитя.
І в очах забриніла помстива сльоза,
І молитва до бога, й дорога слизька.
Назавжди занімів, свої скинувши барви,
Незабутий єдиний той спогад про мальви.
Вже минуло багато самотніх років,
А блазнюк все не зв'яже і пари слів.
Де ж ті бали і де ті прегарні міледі?
Наостанок записка і постріл дуплетом.
Посивіле волосся і блідість чола.
На царя насмішеньок напала хандра.
Відколи він заглянув у вічі тій правді,
Відколи упіймав він доленьку на зраді.
Сміх — ілюзія. Нагла брехня!
Знаю точно я.
Сміх — ілюзія. Нагла брехня!
Знаю точно я.
Сміх — ілюзія. Нагла брехня...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727210
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.04.2017
автор: Самотня Людина