Маленька собачка бігла по калюжах,
своїми легенькими ніжками топтала водичку,
беззахисна тваринка кольору сонця.
На неї я поглядала із віконця:
очі має чисті,
без брехні та заздрості,
та, на жаль, живе у самотності,
без захисту і теплої опіки.
Не витримала я і вийшла, щоб її собі забрати,
не встигла і два кроки до неї ступити,
як хтось жорстоко її ногами почав бити –
зграя безсовісних хлопчаків б'ють малу,
ні в чому невинну тваринку...
У цьому світі нікому не потрібну сиротинку.
Підбігла якнайшвидше, щоб її забрати,
додому принести,
нагодувати,
їй захист і теплоту подарувати.
Та не встигла її життя я врятувати…
Мале,
побите,
у крові…
Лежало нерухомо на асфальті...
Пішла сиротинка, де світить сонце,
щоб з'єднатися з ним,
і стати воєдино...
06.03.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727188
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.04.2017
автор: Марія Андрійчук