Вмиваюсь дощем, вмиваюсь я літньою зливою,
Змиваю з душі я гріховність нікчемну свою.
Аби не була вона більше такою брехливою,
Омию від бруду я кожну клітину свою.
А дощ не вщухає, періщить гроза блискавично,
Громи-блискавиці, мов коні, у небі іржуть.
Прикрашусь дощем, мов коштовним намистом,
І серце очищу під душем і юність свою.
Одягнусь у дощ, мов у перли із мушель небесних,
І душу свою я у літню грозу загорну.
Я більш не пригадую митей таких-от чудесних,
Коли під дощем омивала я сутність свою.
© Тетяна Гриндула, 19 березня 2017 р. (20 год. 50 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2017
автор: Гриндула Тетяна