[i][b]Чого в Житті вже не бувало…
Навіщо знов мене лякати?
Немов лещатами стискало…
Не дарувало, лиш дукати.
Стискало страхом болю серце…
Та вже не лячно, так як нині.
Колись усе буває в перше,
То ж, скільки бід дано людині…
Та кажуть все, що лиш лякає,
Мов хліб потрібне у Житті…
А судний час? Свій день чекає?
Та ні, він кожен день в путі…
Ото ж, спіши по правді Жити,
І кожен день, і кожен час…
Це як?... Душею щирою любити,
Життєвий запал щоб не згас…
[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726921
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.04.2017
автор: ВАЛЕНТИНАV