Буває ж так

Буває,  що  душа  виплакує  з  дощами,
А  серце  пташкою  тріпоче  в  заперті,
Злетіти  хочеться,  й  полинути  з  вітрами
У  небо  хмарою  легкою  в  забутті.

 Зустрітись  з  сонечком,  де  обрій  догоряє,
 Й  палає  в  полум  ї  вечірній  небокрай.
 Так  легко  образ  мій  хмариною  літає,
 В  промінні  бавиться,  неначе  водограй.

 Я  хочу  линути  над  синіми  морями,
 Щоб  досягти  розпечених  земель,
 І  впасти  непомітними  струмками,
 Щоб  стати  річкою  серед  жарких  пустель.

 Здійнятись  воями  над  селами  й  містами,
 Де  сіють  хліб,  і  де  гримлять  бої,
 Обнять  грозою  світ  з  провидними  думками,
 Щоб  мир  запанував  на  праведній  землі.

 Піднятись  хмарою  над  горами  й  лісами,
 Росою  впасти  у    в  долини,  і  в  яри,
 Поговорити  в  тиші  з  небесами,
 Й  туманом  вкутати  самотні  явори.

 В  цім  леті  я  омиюся  дощами,
 Щоб  серце  не  стогнало    в  заперті,
 І  вже  окрилена  могутніми  вітрами,
 Здіймусь  шукати  щастя    у  житті.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2017
автор: Світлана Воскресенська