Оті долоні вміють рятувати,
До них тягнуся я серед безсонь,
Збираю дивовижні аромати,
Тулюся...до придуманих долонь.
І коли доля почина карати,
Й запалює пекельний свій вогонь.
Укотре - одинока, розіп'ята,
Тулюся до придуманих долонь.
Вони і ніжні, й добрі, й не брехливі
Торкаються і до душі, й до скронь.
І я така замріяно-щаслива
Тулюся до придуманих долонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726747
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2017
автор: Валентина Голубівська