***

***

Стяги  на  вишках,  
хрестоносці  бліндажів  гартують  зброю(що  ще  робити),  
хоча,  хтось  помолиться  Богу,  згадає  цивілку,  
дружину,  коханку,  чи  просто  захочеться  запалити,  
хто-зна,  можливо  останнє  бажання  -  це  
легке  повітря  ...

...  те  повітря,  важке,  як  зіниці  вранці,  немов  не  спав,
те  повітря,  просякнуте  тривогою  тиші  далеких  горизонтів,
а  земля  ледь  багряна  й  холодна,  як  чавунний  сплав,
його  не  зігріти  парою  чобіт,  ба,  навіть,  якщо  їх  буде  сотні.

І  за  спинами  спини  -  попереду  хрест  на  шиї,  і  молоко  пари,
останній  спокій  опановує,  у  кожного  свій  Єрусалим.
Зникає  страх,  й  життя  набуває  іншої  барви,
тому  коли  віддаєш  усе  заради  єдиної  мети,
перестаєш  бути  злим,

на  цю  країну,  на  її  байдужість  в  хмарах,
на  камбеки  слів  ,  і  закляклу  стабільність  брехні,
на  безтурботні  ночі,  й  що  всі  заклопотані  у  справах,
в  них  немає  війни,  хоча  ми  на  війні.

Пізніше,  
їх  будуть  впізнавати  на  вулицях,  опісля  
проводжати  поглядами,  і  мовчки  перешіптуватися  очима,  
буцімто,  вони  не  такі,  як  всі,  бо  дихали  іншим  повітрям....  
...  але  на  те  була  причина.

березень  2017р.

#Інша_нація

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2017
автор: Микола Соловей