В ті дні, коли небо сумує,
І чахне старенька зима,
Приходить у гості Евтерпа,
І настрій сумний підійма.
Сьогодні вона якась дивна:
Сирингу свою не взяла,
Рукою угору махнула,
Мов натяк на щось подала.
В космічній безодні далекій,
Там душі полеглих зійшлись,
Із вуст їх холодних молитви
Гарячі на землю лились.
І чути у тім одкровенні
Про те, як на світі жили,
Про те, як свій край боронили,
Й на небі спочинок знайшли.
Одна ось шепоче про матір,
Що змучена, й з горя не спить,
І двічі на день до могили
На цвинтар до сина біжить.
Болить їй, що плаче і сохне,
Що втратила смисл у житті,
У сорок неповних - лиш тліє,
Бо в неї – могила в душі.
Ось друга прийшла до порога,
Щоб глянуть , як донька росте.
Зайшла у дитячу поспішно,
Й побачила ліжко пусте.
Як тато у рейс від’їжджає
Живе у бабусі вона,
У снах все про маму питає,
І схлипує вранці сумна.
Згадає,як казку читала,
Купала в відварах із трав,
І долю у Бога благала,
Ретельно, щоб їй підбирав.
Тепер лише янголом з неба,
З’являється доні у снах,
А мамин гарячий цілунок
В долоньку сідає, мов птах.
А третя душа озоветься
У квітці,у шепоті трав,
Розкаже про завжди одвічне,
Що так, ще ніхто не кохав.
Про трепет сердець у пориві,
І погляд прощально - п’янкий,
Коханої, що проводжала
До війська у час нелегкий.
Загляне в віконце вечірнє -
Й побаче маля на руках,
Ось фото у рамці на шафі,
А погляд ожив на свічах.
Спокійна душа, що хлопчина
Не чує страхіття війни,
Що виросте, й мама розкаже,
Як тато поліг восени.
Щороку, як небо сумує,
І чахне старенька зима,
Приходить сумна Мельпомена
Мовчазна й тривожно – німа
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726148
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.03.2017
автор: Світлана Воскресенська