***

кожного  разу  коли  ти  смієшся,  
коли  облизуєш  посмішкою  моє  лице,  
самотня  вулиця  перетворюється  в  місто,  
і  те,  що  було  солоним,  стає  прісним,  
я  розчиняюсь,  і  все.  

Я  розчиняюсь  пошепки  і  подумки,  
сонцем  на  волоссі,  й  мілкою  спрагою  вуст.  
Весь  мій  фронт  дій  -  твої  короткі  дотики,  
яким  я  знову  корюсь,  

як  світанки  й  серпанки,  що  пахнуть  озоном  
від  серпневих  дощів  для  асфальтних  морів  
В  ту  мить,  я  затятий  ідолопоклонник,  
який  пише  тобі  вірші,  

який  згадує  потім  опір  твоїх  двох  Ом,  
повільні  руки,  що  тануть  невпинно  вниз,  
-  солодкий  навігаційний  синдром,  
конвертований  в  стриптиз.  

щоб  знову  
розчинитись  в  тобі,  як  останній  день  літа  
закинутий  у  центрифугу  подій  яскравого  світла,  
випиваючи  русло  
твоєї  
ріки,  

я  розчиняюсь  
навіки...  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2017
автор: Микола Соловей