я часто похмурий
ховаюся в мурі
за синім парканом
сталевим жупаном
моя постіль — пустка
твої руки — хустка
ось-ось — й заквітчає
все небо з відчáю
твої губи — квіти
а очі — трембіти
впиваються в шкіру
не йдуть із ефіру
волосся хвилясте
мене хоче вкрасти
накрити собою
зігріти юрбою
колись був похмурий
ховався за муром
тепер ходжу морем
від стін я вже зморений
26.03.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725729
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2017
автор: Микита Баян