А вірменин тебе, Тарасе, так читав,
Що навіть небо й то сльозу зронило.
І хто сюжет тоді оцей писав?
Хто привідкрив для вірменина домовину?
А він стояв за мене і за тебе теж,
І там життя своє віддав за Україну.
Пішов не будь-куди, а до самих Небес,
Аби і там слівце замовить за Вкраїну.
Пішов не сам, таких знайшлось як він
Ще добра сотня ангелят небесних.
За ними застогнав у церкві дзвін –
Вони до іншого життя воскресли.
Відтоді, мов на прощу, в небо йдуть
Сини і доньки твої, моя Україно.
В руках окрім любові, більш нічого не несуть,
Найбільшої любові до Вкраїни.
© Тетяна Гриндула, 23 березня 2017 р. (00 год. 22 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725716
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.03.2017
автор: Гриндула Тетяна