Як в добре знайомій задачі - спочатку було нас двоє.
Ми ставили "більше-менше", натомість одні нерівності.
Згодом і шлях примножили на довгі безглузді відстані,
де певно блукає істина, а "хто́ ти?" насправді, "хто́ я"?!
Маючи спільні значення - силу тертя і прискорення
повністю ми опинилися на різних кінцях планети.
У тебе в руках - магнолії, а в мене в руках - комети, -
стала задача з зірочкою* (такі задають додому)...
Отож... Ми прийшли додому (планета квадратна ви́далась).
За стіл, посадивши, втомлені дорогою, сво́ї тіла -
ти їв мене - і я з голоду - над`їла тебе, надпила́
стривожені наші ди́хання, та ти мене випрямля́в...
Усі мої гострі ви́гини (мою підсвідому зброю) -
ще світом небачені мі́ри ваги, довжини і ча́су
ти згладжуєш, - і лікує одна твоя дивна фраза:
"В житті, як в знайомій істині, вирішують тільки д в о є...".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725615
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2017
автор: Ліна Біла