[i] Мені тринадцятий минало,
я пас ягнята за селом.
Тарас Шевченко
[/i]
Мені п‘ятнадцятий минало,
я пас корови за селом.
У небі сонечко сіяло,
простіше кажучи – пекло.
Вздовж Вовчої, під Бурханами,
у Дякому, попід ліском,
де й не паслись рогаті дами:
за садом, током і містком...
Корівки хрумали травичку,
щоб повернутись з молоком.
В обід й під вечір до водички,
спішили, щоб попить гуртом.
Співав у чистім небі жайвір,
його міняли цвіркуни.
Такий веселий, творчий гамір
стояв із самої весни.
Напарники – дядьки хороші,
свою колоду кожен мав,
бо в дурня грали не на гроші,
як зазвичай хтось не дрімав.
Я не вигадую історій,
оскільки маю, що робити.
Мій батько їздив в санаторій
й була потреба підмінити.
А як вставати не хотілось
зі сходом сонця кожен день!..
Лиш думка в голові й крутилась –
чи скоро вихідний, він де?!
Пливли роки мого дитинства
поміж річок, лугів і нив,
та це було б найбільшим свинством,
якби когось я в тім винив.
Сільські ті університети
тепер найбільше до душі
і не боюсь, якщо поети
мої ці висміють вірші.
23.03.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117032310693
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725577
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 26.03.2017
автор: Олександр Мачула