Опівночі тріскають вікна,
І прокидається тиша… і відьми.
В собі, я до ночі найближча людина -
Шукаю притулку в ній і родину.
Стою я при ночі земна і правдива як віра!
Пахну лісом, дощем, пахну землею і миром!
В чорній безодні очей засвітилась іскрина –
Я стала прекрасним, чистим, і сильним звіром.
Пам'ять у хижому серці жила, і та пам'ять боліла.
Смуток рубці нашивав оксамитовій шкірі
Сумнів волосся чесав і від того волосся сивіло.
Місяць прийшов рятувати мене від страшної години.
Місяць з’явився зі світлим чолом,
Ніжно зализував смуток теплом,
Тіло омив молодим молоком.
Смуток і біль моє тіло звільнили,
Сумніву довгу косу розплела.
Відьма м’яко до ночі ступила –
Ніч радо її прийняла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72482
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.05.2008
автор: Поэтка