Вона так ніжно пестила руками,
Він закохавсь - та народилась драма.
Клен вмить для Осені все золотом укрив,
Створивши цей божесвений мотив.
Кокетка ж Осінь почуттів не мала,
Тому для Дуба пісеньку співала,
І посміхалась Ясену казково,
На руки впала Буку - випадково.
Сміялась голосно і вдало жартувала,
Із Вітром - пустуном відкрито фліртувала.
А Клен дививсь і слав листи зізнання,
Палав в душі яскравий жар кохання.
Клен дивувавсь осінній неземній красі,
Його ж коханню дивувалися усі.
А Осінь з Вереснем в цей час в саду гуляла,
Завзято з Жовтнем в парку танцювала.
Та Листопад побачив муки Клена,
Поніс він Осінь в далечінь шалено.
Останнім листом Клен у слід махнув,
Заплакав дощиком, і до зими заснув.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2017
автор: Світлана Воскресенська